НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО

              ДЛЯ ДЕВ'ЯТИКЛАСНИКІВ

                                ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
     ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ В XIX -НА                                           ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ 

На початку ХХ ст. під впливом зрушень у соціально-економічному розвитку України відбулися зміни в повсякденному житті її населення. У селах поширюються трикамерні житла (хата – сіні – комора). У сінях відокремлюється місце для кухні. Внутрішнє планування хати селянина майже не змінюється й залишається таким, як і раніше. Заможні селяни і міщани споруджують цегляні будинки, укриті залізом або черепицею, біднота – традиційні хати-мазанки.

Сільська біднота застосовувала давні дерев’яні знаряддя праці. У господарствах заможних селян і поміщиків дедалі більше використовувалась техніка заводського виробництва. В одязі селян України традиційний народний одяг й домоткане полотно витіснялися дешевою фабрично-заводською продукцією.

У поселеннях для робітників заводів і фабрик зводилися казарми. У них для сімейних робітників відгороджувалися кутки, а інші спали на триярусних нарах. Робітники, які не бажали жити в казармах і мали можливості збудувати власне житло, оселялися в землянках і хатах-мазанках, заводили невелике присадибне господарство – садочок, город. Так поряд з підприємствами виникали робітничі поселення, із яких з часом утворилися міста.

Найбільше змін відбулося в середніх та великих містах. На їхніх вулицях з’являлося дедалі більше багатоповерхівок, споруд громадського і культурного призначення – театрів, музеїв, бібліотек.

Від кінця ХІХ ст. набуло поширення освітлення міських вулиць електрикою, тротуари викривали асфальтом. Для міських перевезень використовували електричні трамваї. На початку ХХ ст. трамвайний рух існував у Києві, Житомирі, Севастополі, Катеринославі. Електрика використовувалася також для освітлення приміщень. Швидко поширювався телефонний зв'язок. Ознакою заможності людини стало використання нових культурно-побутових товарів – швейної машинки, грамофона, гумового взуття.

У шлюбно-сімейних стосунках великих змін не відбулося. Хлопці могли одружуватися з 18 років, дівчата – з 16. Досить часто про шлюб домовлялися батьки не питаючи згоди у дітей. Шлюб супроводжувався церковним вінчанням і весіллям за народними звичаями. Старі батьки, за народною традицією, жили разом з молодшим сином або дочкою. Батьківське майно успадковували в першу чергу сини.

Д/З опрацювати параграф 33(3,4)