НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО                      ДЛЯ ОДИНАДЦЯТИКЛАСНИКІВ

                          ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Суспільно-політичне життя України                             в 2005- 2009 роках.

                             

     Після Помаранчевої революції політична криза в країні була розв’язана шляхом компромісу, народ України відстояв свої права мирним шляхом, засвідчивши свою прихильність демократичним ідеалам.

Після цього масові акції на майдані Незалежності у Києві припинилися, але наметове містечко на Хрещатику продовжувало функціонувати.

До переголосування команда В.Януковича підійшла в новому складі та з новими гаслами. В.Янукович заявив про свою опозиційність до Л.Кучми, у той же час залишаючись Прем’єр-міністром у відпустці.

Під час переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів – 12 тис. осіб, які засвідчили демократичний характер голосування 26 грудня.

Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за В.Ющенка проголосувало 51,99% виборців, які взяли участь у голосуванні, за В.Януковича – 44,21%. Інаугурація нового Президента України В.Ющенка відбулась 23 січня 2005 р.

Прем’єр-міністром країни стала Ю.Тимошенко.

6. Політичний розвиток України 2005-2009 рр.

Після призначення прем’єр-міністром країни Ю.Тимошенко новий уряд взявся активно реалізовувати обіцянки, що були дані на Майдані. Програма уряду була підтримана більшістю депутатів ВРУ, за неї голосували і опозиційні депутати. Проте втілення у життя гасел і обіцянок виявилось не простою справою.

Уряд поставив перед собою декілька ключових завдань: 1) наповнити державний бюджет за рахунок ліквідації пільг в оподаткуванні, вільних економічних зон і всіляких тіньових схем отримання доходів; припиненням контрабанди, маніпуляціями з поверненням НДС; 2) підвищити доходи громадян за рахунок збільшення заробітної плати, розширення соціальних виплат тощо. 3) реприватизація незаконно приватизованої власності . Крім того відбувалися значні кадрові зміни, що призвели до заміни понад 13 тис посадовців різних ланок. Відбулись арешти окремих осіб, що звинувачувалися у корупції та інших злочинах. Резонансними стали самогубства міністра транспорту і зв’язку Г.Кірпи, екс-міністр внутрішніх справ Ю.Кравченко. Планувалося започаткувати адміністративну реформу.

Але реалізація такого курсу Президента і уряду викликала розбіжності у самій команді, так і опір тих сил, інтереси яких зачіпали перетворення. Починаючи з весни 2005 р. стрімко зросли ціни на м’ясо (поштовхом стала програма уряду по боротьбі з контрабандою – «Контрабанда – STOP!» і зростанням попиту в результаті зростання доходів громадян), потім на нафтопродукти (спровоковані стрімким зростанням світової ціни на нафту і змовою російських нафтотрейдерів, які монопольно володіли українським ринком), а згодом і на цукор (прагненням „цукрових королів” отримати надприбутки), як наслідок – розкручувався маховик інфляції. Для подолання цих негараздів уряд вдався до адміністративного втручання, тим самим заперечуючи проголошені принципи вільного ринку. Відштовхнуло від України іноземних інвесторів питання реприватизації. Загалом погіршилися економічні показники. Своє невдоволення політикою уряду стали висловлювати середні та дрібні підприємці, які найбільш підтримували „помаранчеву революцію”. Неодноразово спалахували конфлікти у середині урядової команди, 80% якої не були однодумцями Тимошенко. Особливо загострилося протистояння між керівником РНБО України П.Порошенком і Ю.Тимошенко. Конфлікт вибухнув 5 вересня 2005 р., коли перший держсекретар Ющенка О.Зінченко звинуватив П.Порошенка, помічника президента О.Третьякова і лідера фракції „Наша Україна!” М.Мартиненка у корупції. Через три дні президент відправив у відставку Ю.Тимошенко, П.Порошенка і О.Третьякова. Таким чином у команді президента відбувся розкол. Спроба помирити сили під час святкування першої річниці Майдану була невдалою і на парламентські вибори колишні „помаранчеві” сили пішли різними командами.

У той же час відбувається консолідація анти помаранчевих сил. Після перших місяців розгубленості і переховувань, вони починають активно заявляти про себе, використовуючи промахи „помаранчевої” влади. Перший масовий виступ опозиції відбувся у травні 2005 р., коли на вулиці Києва вона вивела 10 тис своїх прихильників. Також опозиція використала на свою користь арешти І.Різака, Б.Колеснікова (Голову донецької облради) і Кушнарьова. Але найбільший „подарок” опозиції дав сам В.Ющенко, який в обмін на підтримку в парламенті кандидатури Ю.Єханурова на посаду прем’єр-міністра фактично зняв усі звинувачення у причетності до фальсифікації виборів 2004 р.

Така ситуація призвела до того, що Партія регіонів, навколо якої консолідувалися опозиційні сили, стрімко стала набирати популярність, підбираючи у свої ряди всіх „ображених” „помаранчевою” владою. Така ситуація мала відбиток на передвиборчій компанії.

Ще одним провалом „помаранчевої” влади стали переговори з Росією, щодо постачання газу. Ціна газу зросла майже у 2 рази, а сама схема поставок була заплутаною і непрозорою через посередницьку структуру РосУкрЕнерго.

У виборах 2006 р. взяли участь 45 партій і блоків. Проте 3% бар’єр подолали лише 5 партій. Найбільше голосів набрала Партія регіонів (32,14%), другу позицію посів Блок Юлії Тимошенко (22,29%), далі йшов блок «Наша Україна» (менше 14%), Соціалістична партія (5,6%), Комуністична партія (3,6%).

Вибори до Верховної Ради України, 2006 р.

Вибори 2006 р. вперше відбулися за пропорційною системою. Проте головну роль у виборі відіграли не партійні програми, а авторитет лідерів. Парламентська компанія фактично стала продовженням президентських виборів 2004 р., а перемога Партії регіонів розглядалася як реванш за попередню поразку. Проте набраної кількості голосів регіоналам було недостатньо для формування самостійної парламентської більшості. До того ж помаранчеві сили у сукупності мали більше голосів. Така ситуація зумовила тривалий переговорний процес і жорстку боротьбу навколо створення парламентської більшості.

6 липня 2006 р. Головою Верховної Ради України було обрано О.Мороза. Це стало свідченням домовленості про створення Антикризової коаліції між Партією регіонів, КПУ і СПУ. Так, в результаті переходу СПУ до стану антипомаранчевих сил, помаранчеві потерпіли поразку. До того ж вступали в силу поправки до Конституції України, які значно зменшували повноваження Президента України.

У таких умовах В.Ющенко зробив спробу врятувати становище шляхом підписання всіма політичними силами Універсальної єдності після проведення відповідного Круглого столу. Хоча цей документ і був підписаний, але він не набув ніякої юридичної сили. Ю.Тимошенко не підписала документу і наполягала на розпуску парламенту і призначенні нових виборів.

В.Ющенко не наважився на розпуск парламенту і подав до Верховної Ради України кандидатуру В.Януковича на посаду прем’єр-міністра. Передбачалося створення широкої коаліції між Партією регіонів і «Нашою Україною!», проте спільної роботи не вийшло: міністри нашеукраїнці були по черзі звільнені. Почалась боротьба за повноваження Президента, які не були остаточно розмежовані в результаті змін до Конституції (2004 р.). Крім того, частина депутатів «Нашої України!» та БЮТ перейшла до складу Антикризової коаліції, яка оголосила себе Коаліцією національної єдності. Створилася загроза створення у парламенті конституційної більшості у 300 депутатів під керівництвом Партії регіонів. Це б нівелювало волевиявлення виборців, більшість яких голосувала за «помаранчеві» партії. Крім того така більшість могла у будь-який момент змінити конституційні засади України. У такій ситуації Президент України В.Ющенко 2 квітня 2007 р. видав Указ «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України і призначення дострокових виборів на 27 травня 2007 р.».

Більшість депутатів Верховної Ради (Коаліція національної єдності) не визнали указ Президента України, вважаючи його неконституційним. Їх підтримав прем’єр-міністр В.Янукович та члени Кабінету Міністрів України, які також відмовилися визнавати цей указ і закликали своїх прихильників до виявлення протесту. У країні розгорілась гостра політична криза, яка супроводжувалася протистоянням демонстрантів на вулицях Києва (прихильники коаліції зібралися на Майдані Незалежності, а опозиція – на Європейській площі), боротьбою в Конституційному суді України та Генеральній прокуратурі, новими указами Президента, постановами Верховної Ради України. Зрештою 27 травня 2007 р., коли обидві сторони усвідомили, що посилення конфлікту не є перспективним, у результаті переговорів було досягнуто політичних домовленостей. Сторони конфлікту заявили про завершення політичної кризи. Домовленість передбачала складання повноважень 150 опозиційних депутатів, що має стати законною підставою для розпуску Верховної Ради України і призначення позачергових виборів. Четвертим Указом Президента України від 31 липня 2007 р. вибори було призначено на 30 вересня.

Позачергові вибори до Верховної Ради України, 2007 р.

2 серпня 2007 р. в Україні почалася передвиборча компанія, в якій взяли участь 20 партій і передвиборчих блоків. Таким чином результати виборів до Верховної Ради України 26 березня 2006 р. і розстановка політичних сил після них створили передумови для позачергових виборів 2007 р. На виборах 3% бар’єр подолали три партії: Партія регіонів (34,37%), Блок Юлії Тимошенко (30,71%), Блок «Наша Україна – Народна самооборона» (14,15%), Комуністична партія України (5,39%), «Блок Литвина» (3,96%). Соціалістична партія України набрала 2,86% і до парламенту не потрапила.

У новому складі Верховної Ради України Блок Юлії Тимошенко і блок «Наша Україна – Народна самооборона» утворили парламентську більшість у складі 227 депутатів. Головою Верховної Ради України було обрано А.Яценюка, а Прем’єр-міністром України – Юлію Тимошенко. Але Демократична коаліція виявилась нежиттєздатною. Постійно виникали конфлікти між Прем’єр-міністром Ю.Тимошенко та адміністрацією Президента В.Ющенка. У вересні 2008 р. коаліція фактично припинила своє існування.

Восени 2008 р. Україну вразила світова економічна криза. Падіння виробництва в основних галузях становили до 50-60%. Руйнівною стала фінансова криза. Але криза не консолідувала український політикум: політичне протистояння посилилося. У такій атмосфері розпочалася передвиборча компанія по виборах Президента України у січні 2010 р.

Запитання і завдання

1. Яку мету переслідував референдум 2000 р.?

2. Які події 2001 р. підірвали авторитет Президента України Л.Кучми?

3. Як політична криза 2001 р. відбилася на парламентських виборах 2002 р.?

4. Яким чином були нівельовані результати виборів 2002 р.?

5. Охарактеризуйте політичні акції проти Президента Л.Кучми 2002-2004 рр.

6. Чому в Україні вибухнула „помаранчева революція”?

7. Які результати „помаранчевої революції”?

8. Визначте підсумки розвитку України в 2005-2009 рр.
9.Опрацювати матеріал параграфу 26 у підручнику.