НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО                            ДЛЯ ШЕСТИКЛАСНИКІВ                                     РЕЛІГІЯ ДАВНЬОГО РИМУ

        

Давньоримська релігія має ряд спільних рис з давньогрецькою, що обумовлено частково схожими історичними умовами та прямим впливом, в той же час відрізнялася певною своєрідністю.

Найдавнішим витоком релігійних вірувань та обрядів римлян була сімейно-родова релігія. Римляни вірили в душі померлих - мани, які вважалися покровителями сім'ї та роду, в пенатів (від penus - провізія, запаси їжі) - домашніх духів-оберегів, у ларів -духів-покровителів (lares familiaris - духи сім'ї, lares регшагіпі -духи мореплавства, lares militares - духи військових). У кожного члена сім'ї був свій геній, котрий вважався виразом сили даної людини, його енергії і здібностей. Усіма домашніми шанувався геній батька - genius domus. Сімейно-родовий культ був пов'язаний у римлян також з архаїчним вшануванням вогню, який пізніше набув загальнодержавної форми.

Також здавна римляни шанували різних богів, наприклад, Юпітера - бога неба, світла, володаря погоди і дощу, носія перемоги; Юнону - дружину Юпітера. Багато з богів за своїм походженням були пов'язані з землеробськими культами. Так, наприклад, Марс вважався богом війни, однак був також покровителем землеробства та скотарства; Венера, богиня любові й краси, у той же час вважалася божеством садівництва й виноградарства; Мінерва - богиню родючості, покровительку мирної праці, наук і мудрості, а також ремесел, медицини і мистецтва. Крім того, римляни населяли весь світ, усі предмети і явища численними дрібними божествами і духами, широко практикували ворожіння і різноманітні магічні дії.

У створенні початкової староримської релігії величезна заслуга належить одному з царів Риму - Нумі Помпілію, який вирішив підкріпити дію права і закону опорою на страх перед богами. Він встановив порядок жертвоприношень, заснував посаду верховного жерця бога Юпітера, призначив жерців богів Марса і Квіріна, посаду понтифіка, який мав наглядати за здійсненням жертвоприношень, тобто започаткував впорядкування культу, формальна сторона якого пізніше набула у давньоримській релігії особливого значення. Римляни вважали дуже важливим старанне дотримання всіх обрядових норм і встановлених формул, оскільки найменше порушення їх у діях чи словах, зокрема, у вимовлянні імені бога, могло розсердити бога, і тоді весь обряд втрачав дієвість. Тому усі звернення до богів, магічні формули, заклинання, були чітко унормовані: причому їх применшення вважалося зневагою до того божества, до якого в даний момент зверталися, а їх перебільшення

- зневагою до інших богів.

По мірі зростання римської держави, приєднання до неї нових територій римський пантеон збагачувався новими богами і богинями, причому особливо відчутним був вплив Греції: римляни стали шанувати і грецьких богів, наприклад, Аполлона, Геракла (потім Геркулес). При цьому римські боги стали ототожнюватися з грецькими: Юпітер - із Зевсом, Юнона - з Герою, Мінерва - з Афіною, Діана - з Артемідою, Марс - з Аресом, Венера - з Афродітою, Веста

- з грецькою богинею Гестією.

На початок II ст. до н.е., остаточно склався культ 12 головних римських богів: Юпітер - цар богів, бог грому і блискавки; Юнона, його сестра і дружина - покровителька жінок і материнства; Нептун - бог моря і покровитель мореплавства; Мінерва - богиня воїнів, покровителька ремесла; Марс - бог війни; Венера - богиня краси і кохання; Аполлон - покровитель музики, мистецтва, лікарів та віщунів, бог Сонця; Діана - богиня Місяця і полювання; Вулкан - бог ковалів та ремісників; Меркурій - бог торгівлі, вісник Юпітера; Церера - богиня землеробства; Веста - богиня домашнього вогнища та держави. Веста вважалась покровительницею Риму, її ім'я походило від слова "горіти" і саме вогонь був її єдиним зримим ликом. Цій богині належало виняткове положення в системі культу і лише її храми мали округлу в основі форму.

Римський культ зводився до виконання в точно визначені моменти і в точно визначених формах певних обрядів, жертвоприношень, до виголошування узаконених ритуальних формул. Винятково важливою формою культу була мантика - система ворожби. Перед кожною важливою подією суспільного характеру 

У римському суспільстві існувало численне жречество; жерці були посадовими особами держави, а усі релігійні справи вирішував сенат. Посада жерця була виборною, вона не оплачувалася, однак була впливовою. Хоча у Римі не було особливого жрецького стану, проте тут здавна існували жрецькі колегії. Кожна колегія мала свою спеціалізацію: наприклад, жерці-фламіни обслуговували одного якогось бога; жерці-авгури ворожили за характером польоту птахів; понти-фіки - посадові особи, що слідкували за календарем, призначенням свят. Особливою шаною користувалися весталки - жриці богині Вести, котрі підтримували вогнище в її храмі. Навіть магістрати мали поступатися їм дорогою, а коли весталка зустрічала злочинця, якого вели на страту, то закон звільняв його від покарання. Будучи представницями знатних родів, весталки залишались у званні жерців 30 років, і давали обітницю безшлюбності і строгої цнотливості, порушення якої суворо каралось - їх живцем закопували в землю.

У період Римської імперії починається обожнення імператорської влади. Обожнення імператорів, спочатку посмертне, а потім і за життя, почалося з Юлія Цезаря, який підкреслював свою належність до безсмертних богів. Йому першому був влаштований "апофеоз" - офіційні божественні почесті після смерті. До імені спадкоємця Юлія Цезаря - Октавіана, що набув необмеженої влади, було додано ім'я "Август", тобто "звеличений богами", "рівний богам". Великого значення набув культ генія Августа, що безпосередньо стверджував його виняткову владу. Август став верховним жерцем - великим понтіфіком, також авгуром та ін. Культ Августа поширювався і в завойованих Римом країнах: наприклад, в Єгипті він вважався фараоном і сином бога Сонця Ра. Після смерті Августа сенат ухвалив спорудити йому храм і встановити його культ. Імператор Калігула вже за життя проголосив себе богом і навіть наказав замінити голови на статуях грецьких богів зображенням власної, був введений офіційний культ "генія імператора". Таким чином, обожнення імператора ставало головним змістом римської релігії, яка привчала до дисципліни і підлеглості. Зі свого боку імператорська влада здійснювала безпосереднє управління всіма релігійними справами і в таких умовах потреби в церкві не було.

На пізніх етапах існування Римської імперії в ній підсилюється вплив східних культів, що обіцяли стражденним потойбічне щасливе життя, якого вони не могли одержати від численних римських богів - адже у традиційній римській релігії уявлення про потойбічний світ були невиразними.

Серед східних культів з'явилась і нова релігія, якій належало велике майбутнє. Це було християнство, що зародилося в першій половині І ст. н.е. в Палестині як одна із сект іудейської релігії. В силу цілого ряду якостей і специфічних історичних умов розвитку, про які буде мова в наступних розділах, воно поступово набрало великого значення і в кінцевому підсумку стало державною релігією Римської імперії.

Римська релігія, що продовжувала існувати в той час, коли почало розвиватися християнство, була терпимою до чужих богів і культів, особливо до богів підкорених Римом народів, оскільки шукала їхньої підтримки у зміцненні своєї влади. Правда, вимагалося, в усякому разі формально, визнавати пріоритет римських богів, що репрезентували державу.

Д/З опрацювати параграф 46 у підручнику.