НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО

                ДЛЯ ДЕСЯТИКЛАСНИКІВ

                                ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

               УГОРЩИНА.РУМУНІЯ

Пригадайте, що вам відомо про становище в Угорщині під час Першої світової війни.

Перейшовши за цим посиланням https://ppt-online.org/126788, ви зможете переглянути презентацію, присвячену Угорщині цього періоду.

1. Угорщина за режиму М. Хорті. Новий уряд було сформовано з профспілкових і соціал-демократичних лідерів. Він ліквідував революційні трибунали, відновив поліцію й суди. 4 серпня частини румунської армії увійшли до Будапешта й роззброїли Червону армію. Почалися арешти більшовицьких активістів. 16 листопада, після виведення румунських військ, у місто вступила угорська національна армія М. Хорті, єдина на той час реальна, загальнонаціональна сила, здатна підтримувати порядок. Попереду військ на білому коні їхав адмірал М. Хорті, який фактично встановив у країні свою диктатуру.

У січні 1920 р. в країні було проведено вибори до Національних зборів, які розпочали свою роботу 16 лютого 1920 р. Національні збори винесли рішення про відновлення в країні монархії. Проти такого рішення категорично виступили країни Антанти і сусіди Угорщини (Чехословаччина, Румунія, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців). М. Хорті скористався цим для розширення своїх повноважень. Він отримав і право в екстремальних випадках розпускати Національні збори, зберіг за собою посаду головнокомандуючого армією, проте головними його функціями були представництво країни на міжнародній арені, призначення та приймання послів.

ЦЕ ВАРТО ЗНАТИ

Міклош Хорті фон Надьбаня закінчив військово-морську академію. У 1918 р. - головнокомандувач австро-угорського флоту. У період комуністичного режиму в Угорщині був військовим міністром еміграційного уряду, що облаштувався в Сегеді, а потім головнокомандувачем національної армії. Після падіння УРР обраний до парламенту і 1 березня 1920 р. проголошений регентом (правителем) Угорщини. Після 1933 р. встановив тісні зв’язки з нацистською Німеччиною. У жовтні 1944 р. виїхав до Німеччини, а потім до своєї смерті жив у еміграції в Португалії.

                       НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО

                ДЛЯ ДЕСЯТИКЛАСНИКІВ

                                   ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

                    УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ПОЛЬЩІ

Перша світова війна 1914-1918 pp. знову порушила польське питання на міжнародній арені. Як центральні держави, так і Росія обіцяли полякам у майбутньому ті чи інші форми автономії. Ю. Пілсудський утворив у складі австро-угорської армії польські легіони. Ситуація докорінно змінилася після Лютневої революції 1917 року в Росії, коли в документах Петроградської ради й Тимчасового уряду з'явилися заяви про право поляків на державну незалежність. Почалося створення польських військових частин у Росії. У Женеві в серпні 1917 року ендеки (представники напівлегальної польської партії Стронніцтво демократично-народове) заснували польський національний комітет, який очолив Р. Дмовський; цю організацію визнали країни Антанти. У Франції був сформований польський військовий корпус під командуванням генерала Ю. Галлера.

Прагнення поляків до незалежності було відбите в посланні американського президента В. Вільсона до конгресу в січні 1918 року, а також у декреті Раднаркому Росії в серпні 1918 року. З наближенням поразки країн Четверного союзу у війні восени 1918 року могутній національний рух поляків виявився в заснуванні декількох урядових осередків — у Кракові (Польська ліквідаційна комісія), Любліні (Тимчасовий народний уряд), Варшаві (Регентська рада й уряд).

11 листопада 1918 року до Варшави прибув Ю. Пілсудський, який, спираючись на Польську військову організацію та ліві партії, проголосив відновлення Польської держави. Незабаром він був призначений її тимчасовим керівником, а за його дорученням соціаліст Є. Морачевський сформував уряд. Офіційною назвою новоствореної держави стала Річ Посполита Польська.

Найскладнішою проблемою відновленої держави були її кордони. Розв'язання цього питання залежало як від волі країн Антанти, так і від можливостей силою зброї поширити державну територію до освячених традицією великодержавності кордонів 1772 року.

У результаті війни з українцями поляки захопили територію Західноукраїнської Народної Республіки й у 1923 році домоглися від Антанти визнання цього загарбання. Після підписання 22 квітня 1920 року Варшавського договору з Директорією УНР Ю. Пілсудський розпочав війну з Радянською Росією, яка завершилася укладенням у березні 1921 року Ризького мирного договору, що залишив західноукраїнські й західнобілоруські землі за Польщею.

За Версальським мирним договором 1919 року до Польщі була приєднана Познанщина й частина Помор'я з вузьким виходом до Балтійського моря, порт Гданськ (Данциг) отримав статус вільного міста. У Верхній Сілезії, Вармії та Мазурах мав відбутися плебісцит щодо державної належності цих територій. Він був проведений у складний час польсько-радянської війни, населення віддало перевагу полякам лише на меншій частині цих земель. Тільки внаслідок трьох сілезьких повстань 1919-1921 pp. союзні держави погодилися на передачу Польщі третини терену Верхньої Сілезії. У жовтні 1920 року польські війська захопили в Литви Віленський край.

Після завершення Першої світової війни й національно-визвольної боротьби 1917-1921 pp. під владою Польщі опинилися такі етнічні українські землі:

• Галичина,

• Холмщина,

• Підляшшя,

• Західна Волинь,

• Західне Полісся,

• Посяння,

• Лемківщина.

Відповідно до Варшавського та Ризького договорів ці території офіційно закріплювалися за Польщею.

Згідно зі статистичними даними 1921 року в Польщі жило 27 млн. осіб, серед яких майже третину (31%) становили національні меншини (українці, євреї, білоруси, німці та ін.). Українці стали тут найчисленнішою національною групою (після поляків) — їх було понад 5 млн. осіб (15% від усього населення).

           НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО

                 ДЛЯ ДЕСЯТИКЛАСНИКІВ

                             ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

            ПОЛЬЩА.ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА

 Польща й Чехословаччина в міжвоєнний період

• Унаслідок яких подій з політичної карти Європи зникла Польська держава?

• До складу якої держави входили чехи й словаки на початку XX ст.?

1. Відновлення державної незалежності Польщі

Провідні польські політики пов’язували відновлення незалежності з Великою війною. Один із керівників Польської соціалістичної партії (ПСП) Юзеф Пілсудський уважав найімовірнішою поразку держав Антанти, тому на початку війни закликав стати на сторону Центральних держав.

Юзеф Клемент Пілсудський (1867-1926) — польський державний діяч. У 1914 р. створив польські легіони, які в складі австро-угорської армії воювали на Східному фронті. Очолював Польщу в 1918-1922 рр., після чого добровільно склав повноваження. У 1926 р. здійснив військовий переворот проти сейму й відтоді керував країною до кінця життя.

У 1914 р. у Варшаві з ініціативи Ю. Пілсудського була створена Польська військова організація (ПВО), а прихильники іншого польського лідера Романа Дмовського (Партія народних демократів) сформували Польські національні комітети в Петербурзі, Варшаві та Парижі.

На початку серпня 1915 р. німці зайняли Варшаву, але створити дієздатний уряд полякам тоді не вдалося. Восени наступного року було проголошено Акт створення Польської держави й сформовано Тимчасову державну раду — польський дорадчий орган при австрійській владі. Після російської революції 1917 р. й визнання Тимчасовим урядом у Петрограді права поляків на власну державу Ю. Пілсудський розпочав боротьбу проти Німеччини й Австро-Угорщини.

Революція в Німеччині прискорила розв’язання «польського питання». У ніч з 6 на 7 листопада 1918 р. в м. Любліні польські ліві партії проголосили створення Тимчасового народного уряду Польської республіки. 10 листопада Варшава урочисто зустрічала звільненого з німецької в’язниці Ю. Пілсудського. До скликання Установчого сейму його проголосили Начальником держави.

Після зміни кількох соціалістичних урядів на початку 1919 р. було сформовано уряд на чолі з І. Падеревським, основним завданням якого стало проведення виборів до сейму. Вибори, які відбулися наприкінці січня 1919 р., поклали початок протистоянню між сеймом та Ю. Пілсудським. Парламент перебрав на себе всю законодавчу владу, керівник держави й уряд були йому підзвітні. Ю. Пілсудському залишили тільки представницькі повноваження.

При становленні Польської держави не вдалося, на жаль, уникнути протистояння поляків з українцями в Галичині. Збройні сутички розпочалися 1 листопада 1918 р. і спричинили втрати з обох сторін. 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). У ніч на 22 листопада поляки зайняли Львів, а український уряд перебрався до Тернополя. До середини червня 1919 р. Польща контролювала майже всю Східну Галичину.

«Лінія Керзона» і зміни території Польщі

Великі надії поляки покладали на Паризьку мирну конференцію, на якій мало розглядатися «польське питання». Делегація на чолі з Р. Дмовським домагалася відновлення Польщі в межах Речі Посполитої 1772 р., тобто включно із Західною Україною та Західною Білоруссю. Ю. Пілсудський же був прихильником конфедеративного устрою.

                       НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО

                 ДЛЯ ДЕСЯТИКЛАСНИКІВ

                                  ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

               КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УСРР .

«Культурна революція» — перетворення у сфері культури, здійснювані радянською владою наприкінці 1920-х — у 1930-х рр. В основі були заходи з подолання культурної відсталості населення, боротьба з неписьменністю в поєднанні з насадженням єдиної соціалістичної культури, що Грунтувалася на марксистській ідеології.

1. Особливості розвитку культури.

Культурний процес в Україні в 1920—1930-ті рр. поділяється на два етапи, які мають суттєві відмінності.

1920-ті рр. відзначаються піднесенням української культури, а 1930-ті рр. — її погромом.

Політика радянського керівництва в галузі культури офіційно була названа «культурною революцією». За короткий час планувалося ліквідувати неписьменність, створити систему народної освіти, сформувати кадри нової інтелігенції, перетворити літературу, мистецтво, гуманітарні науки на інструмент ідеологічного впливу на маси, використати наукові досягнення для соціалістичного будівництва.

Системі, що формувалася, потрібні були виконавці, а не люди, здатні відігравати активну роль у суспільному житті. Водночас реалізація грандіозних планів комуністичного будівництва й створення «нової людини» вимагали певного освітнього і культурного рівня учасників цього процесу. Цим було зумовлено неоднозначний і суперечливий характер культурних перетворень 1920—1930-х рр.

Характерними рисами духовного життя суспільства в цей час стали новаторство і пошук, ламання стереотипів, залучення широких народних мас до культурних надбань, ліквідація неписьменності. Водночас форсованими темпами наростали уніфікація, централізація, тотальна ідеологізація, загальне зниження рівня культури.

Наприкінці 1920-х рр. компартійно-радянське керівництво розпочало згортання українізації. В УСРР у цей період звичним стало недовірливе ставлення до тих, хто користувався українською мовою, як до «націоналістів» і «самостійників».

У 1929—1938 рр. культура України, як і інших радянських республік, розвивалася в несприятливих умовах компартійно-радянської диктатури та сталінського терору. Будь-які спроби відступу від марксистського світогляду жорстоко переслідували. Існувала також чітка визначеність дозволених і заборонених форм, стилів і жанрів.

           ПРАКТИЧНІ РОБОТИ ДЕСЯТИКЛАСНИКІВ

           НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО

                  ДЛЯ ДЕСЯТИКЛАСНИКІВ

                                  ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ В МІЖВОЄННИЙ                                        ПЕРІОД.

    Зовнішня політика СРСР у міжвоєнний період пройшла два етапи. На першому етапі (1920-1922 рр.) радянська Росія, відвоювавши своє право на існування, вирішувала дві проблеми: налагодження відносин з незалежними радянськими республіками і політичне урегулювання з сусідніми країнами післявоєнних питань

На цьому етапі зовнішньої політики через економічну і військову слабкість Росії, вона не була активною щодо відносин з країнами Заходу. Останні у свою чергу не поспішали проявляти ініціативи в налагодженні відносин з Росією. Паралельне мирне співіснування Росії і країн Заходу ставало політичною реальністю.

Першою сторінкою зовнішньої політики Росії був Ризький мирний договір (18 березня 1921 р.), який одночасно став і останньою сторінкою іноземної воєнної інтервенції на територію Росії. Росія пішла на серйозні поступки, погодилась на відторгнення території Західної України і Західної Білорусії. Вони переходили під управління Польщі. Росія зобов’язалась виплатити Польщі 30 млн. крб. золотом за участь Польщі в господарському житті Російської імперії.

           НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО

                  ДЛЯ ДЕСЯТИКЛАСНИКІВ

                                  ІСТОРІЯ УКРАЇНИ 

        ФОРСОВАНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ

У 1920 роках за темпами промислового розвитку СРСР суттєво відставав відпередових країн Європи. ВКП(б) узяла курс на «побудову соціалізму в окремо взятій країні», перетворення СРСР на мілітаризоване індустріальне суспільство. 

У 1925 році на ХІV з’їзді ВКП(б) було проголошено курс на проведення індустріалізації. ХV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 року) ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізаціїнародного господарства.

Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на створення великого машинного виробництва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни.

Причини проведення індустріалізації

1. Відставання економічного розвитку

2. Необхідність створення матеріально-економічної незалежності держави

3. Зміцнення обороноздатності держави

4. Зростання робітничого класу

Особливості індустріалізації

1. Використання лише внутрішніх ресурсів.

2. Нестача кваліфікованих кадрів.

3. Прискорені темпи.

4. Розвиток в першу чергу важкої промисловості.

                      НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО

                 ДЛЯ ДЕСЯТИКЛАСНИКІВ

                                      ІСТОРІЯ УКРАЇНИ                                                                         КУЛЬТУРА. 

ДУХОВНЕ ТА ПОВСЯКДЕННЕ    ЖИТТЯ

Визвольна боротьба 1917 ─ 1921рр. відкрила нову сторінку в історії України. Крах Російської імперії з її багатовіковою централізаторською і русифікаторською політикою, боротьба за утворення суверенної української держави, глибокі соціально-економічні зрушення і пов’язана з цим хвиля надій та сподівань викликали духовне піднесення в суспільстві, яке проявилося в усіх сферах культурного життя.

Разом з тим жорстока і національно-визвольна боротьба, політизуючи свідомість усіх національних груп, розколюючи суспільство на ворожі табори, спотворювала світосприймання людей й формувала складну і суперечливу культурно-ідеологічну обстановку.

Кожен політичний режим, що утверджувався в Україні, прагнув вести власну лінію в галузі культури. Кожен з них спирався на соціально і національно близькі йому верстви населення, в тому числі інтелігенцію, діячів культури, освіти, мистецтва, всяко підтримуючи їх, при цьому залишаючись байдужими, а то і непримиренно ворожими до інших. Усе це деформувало природний хід культурних процесів, приглушуючи органічно властиві їм загальнолюдські, гуманістичні тенденції, в той же час висуваючи на передній план вузькокласові, скороминущі, кон’юнктурні. У суспільстві панувала нетерпимість, жорстокість, зневага до людського життя. Інтелектуальна діяльність втрачала свою престижність, а інтелігенція ─ традиційні джерела існування.

                          ДЛЯ ДЕСЯТИКЛАСНИКІВ

                                   ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

                  ПРОГОЛОШЕННЯ ЗУНР

Історичні умови напередодні утворення ЗУНР. Напередодні поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні активізувався національно-визвольний рух у західноукраїнських землях. Переговори делегації Української Центральної Ради з представниками країн Четверного союзу в Бресті завершилися зобов'язанням Австро-Угорщини і Німеччини передати велику частину Холмщини і Підляшшя УНР, а решті західноукраїнських земель надати автономію, перетворивши їх в окремий край.

Протягом тривалого часу австро-угорська влада відмовлялася виконувати це зобов'язання, і тільки 16 жовтня 1918 р., коли імперія була вже приречена, з'явився маніфест імператора «До моїх вірних австрійських народів», який передбачав федеративну перебудову держави. Відповідно до положень цього документа, 18 жовтня 1918 р. українські парламентарії зі Східної Галичини і Північної Буковини, керівники політичних партій і церковних ієрархів створили у Львові орган представницької влади - Українську Національну Раду. її очолив Євген Петрушевич.

19 жовтня Українська Національна Рада оголосила про намір об'єднати всі західноукраїнські землі (Східну Галичину, Північну Буковину і Закарпаття) у єдину українську державу, і зробити це мирним шляхом.

               ДЛЯ ДЕСЯТИКЛАСНИКІВ

                                     ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

     ДИРЕКТО́РІЯ УКРАЇ́НСЬКОЇ НАРО́ДНОЇ РЕСПУ́БЛІКИ 

      Спочатку Директорія була тимчасовим  рев. органом, який створений у ніч з 13 на 14 листопада 1918 на засіданні президії Українського національного союзу для кер-ва повстанням проти режиму гетьмана П. Скоропадського, після перемоги повстання стала верховним  державним органом УНР. Складалася з представників 3-х політ. партій: від УСДРП – В. Винниченко (голова), С. Петлюра, А. Макаренко; від УПСР – Ф. Швець; від Української партії соціалістів-самостійників – О. Андрієвський. Після того, як 14 листопада гетьман П. Скоропадський оголосив про формування свого кабінету, що повністю складався з російських монархістів, і проголосив «акт федерації», за яким зобов’язувався об’єднати Україну з майбутньою небільшовицькою Російською державою.

                           ДЛЯ ДЕСЯТИКЛАСНИКІВ

                                ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

       УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА ГЕТЬМАНА         ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО

Здобувши владу, гетьман Павло Скоропадський скористався нетривалим мирним періодом для зміцнення основ української державності. В період Гетьманату була розбудована дієва регіональна адміністрація. Вона контролювала найбільшу за весь час Української революції  територію, а також вела перемовини про входження до складу Української Держави Криму та Кубані. Українська Держава була визнана 30 країнами.

7,5 місяця існування Гетьманату були плідним етапом державного будівництва. За цей час Рада Міністрів ухвалила близько 400 законів. З обігу вивели російські гроші, натомість посилилися позиції національної валюти, налагоджено роботу Українського державного банку. Утричі збільшилась кількість кооперативних товариств: із 4,9 тис. до 15 тис. Зросла балансова сума капіталів кредитних спілок, а союз «Централ» навіть викупив у Німеччині фабрику сільськогосподарських машин. Порівняно з першим революційним роком, майже вдвічі зріс видобуток вугілля. За Гетьманату відбулися дві митні війни – з Румунією та Кримом. У результаті останньої півострів на правах автономії увійшов до складу України. У планах гетьмана було спорудження шлюзо-канальної артеріальної системи від Балтійського до Чорного морів, будівництво гідроелектростанцій на Дністрі, Бузі та Дніпрі.

Одним із перших вагомих кроків нової влади стало відновлення права приватної власності «як фундаменту культури й цивілізації» та вільний продаж землі. В Україні відновлювався козацький соціальний стан – як опора державності.

Вагомих результатів досягли в освіті та культурі. Створені Державний український архів, Українська національна бібліотека, Українська академії наук, Українські державні університети в Києві та Кам'янці-Подільському.

Утім поразка у Першій світовій війні, аграрна реформа, яка не розуміло селянство, «каральні експедиції» німецько-австрійських союзників і діяльність антигетьманської опозиції стали головними причинами падіння Гетьманату Павла Скоропадського наприкінці 1918 року.

 

Ключові події

29 квітня 1918 року – проголошення Української Держави (Гетьманату Павла Скоропадського);

29 квітня 1918 року – створення Українського військово- морського флоту;

30 травня 1918 року – ухвалення Закону про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі, фактично запровадження української державної служби;

4-17 вересня 1918 року –  візит до Німеччини гетьмана Павла Скоропадського;

6 жовтня 1918 року – відкриття у Києві Державного українського університету;

22 жовтня 1918 року – відкриття Кам’янець-Подільського  державного українського університету;

листопад 1918 року – заснування Національної бібліотеки Української Держави (нині – Національна бібліотека імені В. Вернадського НАН України);

14 листопада 1918 року – заснування Української академії наук;

16 листопада 1918 року – поразка гетьманських військ  у бою з повстанськими силами Директорії поблизу Мотовилівки;

14 грудня 1918 року – зречення гетьмана Павла Скоропадського.

               ДЛЯ ДЕСЯТИКЛАСНИКІВ

                      ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УНР