НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО

                ДЛЯ СЕМИКЛАСНИКІВ

                             ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

         КРАЇНИ СЕРЕДЗЕМНОМОР'Я

1. Розвиток італійських міст

• Покажіть на історичній карті Апенінський півострів.

• Яка держава знаходилася на Апенінському півострові до 476 р.?

• Які варварські королівства було засновано на її території?

• Яке італійське місто-держава відіграло вирішальну роль у Четвертому хрестовому поході?

Після падіння Західної Римської імперії на багаті землі Італії зазіхали лангобарди й візантійці, франки й араби, нормани й німці. Країна складалася з численних незалежних герцогств, графств, маркізатів і єпископств.

Починаючи з IX ст. переважно в Північній і Середній Італії інтенсивно розвиваються міста. Вони досить швидко багатіли завдяки посередницькій торгівлі між Сходом і Заходом, ремісничому виробництву, кредитно-грошовим операціям. Так, Венеція, Генуя, Піза мали сильний флот і вели жваву торгівлю з країнами Середземномор’я. Деякі міста славилися окремими ремеслами. Мілан, наприклад, став центром зброярства, у Павії були найкращі кушніри, Лукка була відома виготовленням якісного сукна, Венеція — виробами зі скла.

Спочатку італійські міста перебували під владою сеньйорів, переважно єпископів. Уже в XI ст. міста Північної та Середньої Італії розпочали боротьбу за незалежність від місцевих сеньйорів. У результаті багато міст перетворилося на незалежні комуни, які очолювала колегія консулів (радників). Вона обиралася, зазвичай, на рік.

Поступово міста-комуни підпорядкували собі сільську округу, перетворивши селянські громади на колективного васала. Наймогутніші з них стали міськими республіками зі своїм законодавством та адміністрацією, власним військом, правом карбувати монету, збирати мито тощо. У містах-республіках чітко розрізнялися такі групи населення: феодальна знать (гранди), середні та дрібні феодали (капітани, вальвассори), торгівці й ремісники (пополани), підмайстри та наймані робітники (плебс).

Деякі міста-республіки перетворилися на справжні середньовічні держави європейського зразка. Ідеться передусім про Венецію, Геную та Флоренцію.

2. Італійські торговельні республіки (Генуя, Венеція)

Розквіту Генуї сприяла морська торгівля. Участь у Першому хрестовому поході перетворила Геную на могутню морську державу. У Сирії та Палестині генуезці засновували численні торгові колонії — центри посередницької торгівлі між Заходом і Сходом. На цей час остаточно сформувалася комуна Генуї, що виникла на основі об’єднання всіх містян, які здатні тримати зброю.

Влада в комуні належала знатним землевласникам, які почали займатися торгівлею, і багатим купцям. Унаслідок боротьби між знатними родами колегію консулів замінила посадова особа — подеста, яка обиралася з числа іноземців і контролювалася радою з восьми знатних осіб.

Постійні чвари між знатними родами Генуї й піднесення пополанів унаслідок розвитку торгівлі й ремесел, передусім суднобудівництва, стали причиною народного повстання в середині XIII ст. Посадовою особою стає капітан народу. У другій половині XIII ст. генуезці зводять торгові опорні пункти в Малій Азії, на берегах проток Босфора й Дарданеллів і в Криму, стаючи повновладними господарями на узбережжі Егейського й Чорного морів. У Криму важливим оплотом генуезців стало місто Кафа (Феодосія). Поступово мережа генуезьких торгових колоній охопила узбережжя Чорного й Азовського морів. Найбільше значення серед них мали Боспоро (на місці сучасної Керчі), Сугдея (Сурож, нині Судак), Калітра (нині Коктебель), Чембало (Балаклава), а також Тана (Азов) у гирлі Дону.

У 1339 р. в результаті народного повстання очільником Генуї стає пожиттєво обраний дож. Однак невдовзі Генуя втрачає зв’язок зі своїми колоніями, що призвело до занепаду торгівлі. У зв’язку з цим генуезькі купці переорієнтувалися на банківську справу. Уже 1407 р. в Генуї з’явився банк Сан Джорджо, названий на честь небесного покровителя міста — св. Георгія. Досить швидко клієнтами банку стали не тільки багаті генуезці, а й майже всі європейські монархи.

Хрестові походи утвердили торгову й політичну роль Венеції, небесним покровителем якої став св. Марко. Позиції венеційців особливо посилилися після Четвертого хрестового походу. З падінням у 1204 р. Константинополя до них перейшла вся візантійська торгівля. Венеційці подорожували до Палестини й привозили звідти цінний східний крам для паломників. Венеція здобула економічне верховенство в Середземному морі й досягла найбільшого розквіту. Так було покладено початок Венеційській морській державі.

Прагнення до верховенства в Чорному морі та в середземноморській торгівлі спричинило жорстоку боротьбу Венеції з Генуєю. Після відродження в 1261 р. Візантійської імперії Венеція поступилася лідерством Генуї, однак не здавалася й чотири рази воювала з Генуєю на морі. Нарешті 1381 р. в Турині було підписано мирний договір, який розмежував сфери впливу між конкурентками. Венеція поступилася позиціями в Чорному морі, натомість потіснила генуезців у Сирії та Єгипті. Війни зіграли злий жарт саме з Генуєю, виснаживши її остаточно.

Розквіт Венеції забезпечувала могутність її торгового й військового флоту. На початку XIV ст. Венеція першою з італійських морських республік організувала регулярні рейси добре споряджених суден на Схід — у Константинополь, Чорне море, Кіпр, Сирію, Єгипет і на Захід — у Прованс, Фландрію, Англію. З Криму венеційці вивозили хутро, величезну кількість рабів і східний крам. Вони вели торгівлю навіть з Києвом.

У XV ст. населення Венеції сягнуло 200 тис. осіб. Розвивалося виробництво шовкової тканини, зброї, скляних виробів. Венеційський флот налічував 300 великих і 3000 малих суден з екіпажем майже 25 тис. моряків. Безпеку мореплавства охороняли численні екіпажі із 45 військовими галерами.

Державні доходи Венеції, які становили майже мільйон дукатів, дорівнювали доходам Франції. Вони перевищували доходи таких держав, як Іспанія. Англія, Бургундія (900 тис. дукатів), і залишали далеко позаду такі італійські міста, як Мілан, Флоренція, і навіть папську курію.

Чи засвідчує обсяг торгівлі багатство й могутність Венеції?

Дукат, або цехін (від цекка — монетний двір) — золота монета, яку почали карбувати у Венеції з 1284 р. Містила майже 3,56 г чистого золота.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

Перша чверть XV ст. Із «Заповіту» венеційського дожа Томазо Моченіго про торгівлю й прибутки Венеції

Законодавчим органом у Венеції була Велика рада, до якої входили представники знатних родин, а всю повноту адміністративної й військової влади зосередив у своїх руках дож, який обирався пожиттєво. Еліта Венеції складалася з 30-40 багатих і знатних родин.

Упродовж XIV-XV ст. Венеція захопила Віченцу, Верону, Падую, Равенну та деякі інші італійські міста, ставши не тільки сильною морською, а й великою континентальною державою.

3. Мусульманська Іспанія

• Пригадайте, де розташовувалося Вестготське королівство, коли й унаслідок чого воно було утворене. Покажіть королівство вестготів на історичній карті.

Наприкінці VII ст. араби відвоювали у візантійців Північну Африку й вийшли до Атлантичного океану. Вони зуміли навернути в іслам місцеві берберські племена. У 710 р. загін арабів здійснив набіг на Іспанію через протоку, яку в давнину називали Геракловыми стовпами. Командував цим загоном Тарік ібн Зіяд, який першим переправився через протоку. На його честь прибережна скеля, до якої причалювали кораблі завойовників, отримала назву Джебелъ аль Тарік, тобто «Гора Таріка». Згодом і протока, що відокремлює Європу від Північної Африки, за його ж іменем отримала дещо змінену назву — Гібралтар.

Під час цього набігу араби обмежилися плюндруванням прибережної території, а вже 711 р. значно сильніше військо арабів і берберів під командуванням Таріка ібн Зіяда переправилося через протоку й вторглося в Іспанію. У першій же великій битві вестготське військо було розбите. За кілька років араби й бербери (християни називали їх маврами) захопили більшу частину Іспанії та просунулися в глиб Франкського королівства, однак були зупинені Карлом Мартеллом.

На перших порах мусульманська Іспанія, яку називали Аль-Андалус, входила до складу Арабського халіфату. Коли в халіфаті владу захопили Аббасиди, Абдаррахман із династії Омейядів 756 р. заснував в Іспанії емірат зі столицею в Кордові. Формально він визнавав владу халіфату Аббасидів у Багдаді, але згодом Аль-Андалус став незалежною арабською державою, яка в X ст. досягла вершини політичної могутності. Тут було створено дієву адміністрацію, податки дозволяли утримувати армію найманців і військовий флот. Правителі використовували східні церемоніал і моду на одяг і страви, запрошували арабських поетів і співців.

Центральна міхрабна ніша Соборної мечеті в Кордові. 965-968 рр.

Скринька з Тортоси. XII ст.

Араби збагатили різні сфери життя іспанців. У мусульманській Іспанії почали вирощувати рис, цукрову тростину, гранатові дерева, бавовну тощо. Було розширено систему зрошувальних каналів, що покращувало землеробство. Особливого розмаху досягло виноградарство. Розвивалося й скотарство, передусім вівчарство. Розросталися міста, у яких процвітали різні ремесла: виготовлення тканини, виробництво зброї, скла, предметів розкоші, обробка шкіри. У .місті Толедо вже в X ст. стали виробляти папір.

Економічні успіхи супроводжувалися культурним піднесенням: розвивалася наука, відкривалися бібліотеки та навчальні заклади, що вважалися чи не найкращими в тогочасній Європі.

4. Реконкіста

На півночі Піренейського півострова маври так і не змогли підкорити гірські райони Астурії, де існували невеличкі християнські держави. Звідси й розпочалося повернення захоплених арабами земель, яке отримало назву Реконкіста (з ісп. відвоювання). Початком Реконкісти, що розтяглася майже на вісім століть, уважається битва 718 р. біля поселення Ковадота, у якій іспанці-християни під проводом Пелайо розбили арабський загін.

На початку XI ст. в мусульманській Іспанії розгорілися міжусобні чвари. Вони призвели до розпаду Аль-Андалусу на кілька десятків самостійних князівств. Занепад мусульманської державності суттєво полегшив процес Реконкісти.

У ході Реконкісти на Піренейському півострові утворилося кілька християнських держав, серед яких вирізнялися могутністю Леон, Кастилія, Арагон і Португалія. Правителі цих держав стали планомірно й активно наступати на арабів і витісняти їх усе далі на південь Піренейського півострова. У 1085 р. було відвойовано місто Толедо, яке стало столицею Кастилії.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XI ст. «Загальна хроніка Іспанії» про взяття міста Толедо королем Альфонсо VI

Цього (1085) року король Альфонсо зібрав велике військо... і пішов на Толедо, як це бувало раніше, і почав облогу міста. Маври добре укріпили Толедо, і було обнесене місто мурами, і надійно захищала його річка Тахо. Але скупчилося в Толедо безліч люду, і вичерпалися припаси, і змушені були маври здати його королю Альфонсо...

І звернулися маври до короля з проханням, щоб дозволив їм залишитися в місті, і щоб зберегли вони свої будинки, і майно, і все те, чим вони володіють. І король дои Альфонсо дозволив їм жити... і наказав він, щоб сплачували маври ті ж самі податки, які стягували з них мавританські королі, і, крім того, оголосив, що головна мечеть має довічно належати маврам...

Крім цього, оселилися в Толедо люди, які сповідували християнську віру, й осіли вони тут надійно, і було їх стільки, що чисельністю перевищували вони колишнє населення міста.

Король Альфонсо VI. Мініатюра. XI ст.

1. Про яку подію йдеться в тексті? 2. Що змусило мешканців Толедо відкрити королю Альфонсо VI міську браму? 3. Що свідчить про те, що король толерантно поставився до маврів?

Процеси Реконкісти особливо активізувались у XII—XIII ст. У другій половині XII ст. арагонці заволоділи Сарагосою. У 1147 р. було взято Лісабон, що згодом став столицею Португалії. В єдине королівство остаточно об’єдналися Кастилія та Леон. Кастильське королівство стало наймогутнішою державою на Піренейському півострові. Упродовж першої половини XIII ст. кастильці завоювали найбільші мавританські князівства — Кордову та Севілью.

5. Експансія Арагону в Середземномор’ї

Після того як Кастилія заволоділа містом і регіоном Мурсією на узбережжі Середземного моря, вона відрізала Арагону шлях для Реконкісти на південь. Тоді арагонські королі утверджуються у Валенсії, на Балеарських островах, а відтак і на Сицилії.

Як відомо, невдовзі після смерті Фрідріха II Штауфена його спадкоємців на сицилійському троні було розбито братом французького короля, Карлом Анжуйським. У 1268 р. він проголосив себе володарем Сицилійського королівства. Безчинства й уседозволеність французів, перенесення столиці королівства із Палермо в Неаполь, а також зростання податків призвели 1282 р. до всенародного повстання під назвою «Сицилійська вечірня».

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Легенда оповідає, що під час великого весняного свята неподалік від Палермо відбувалися народні гуляння. Крім місцевого населення, тут були й французькі вояки. Один із них причепився до палермської дівчини, обличчя якої прикривала вуаль (сицилійки носили вуаль під впливом східних традицій). Він брутально заявив, що, мовляв, палермські жінки ховають у своїх широких сукнях зброю і зірвав із дівчини вуаль. Присутні обурилися такому нахабству француза. Це й стало приводом до збройного виступу проти ненависних чужоземців. Умовним сигналом до повстання став церковний дзвін, що скликав до вечірньої молитви. Тому воно й отримало назву «Сицилійська вечірня».

Повсталі за одну ніч вирізали весь французький гарнізон у Палермо. Далі повстання перекинулося на інші міста Сицилії. Завдяки цьому потужному виступу Сицилію було звільнено з-під влади Карла Анжуйського. Згодом вона ввійшла до складу Арагонського королівства. На території ж Південної Італії виникла нова держава — Неаполітанське королівство, яке зберегла за собою Анжуйська династія. У 1442 р. Неаполітанське королівство також перейшло до Арагону. Тож Сицилія й Неаполітанське королівство знову опинилися разом, проте на цей раз під владою іспанських правителів.

6. Органи станового представництва

Реконкіста сприяла політичній організації іспанських держав. У ході визвольної боротьби виникли місцеві закони, зросла політична роль дворянства та городян, здобула привілеї знать, що стало основою для формування станово-представницьких установ.

Ще в X ст. в королівствах Леона й Кастилії з’явилися збори-курії, які вирішували питання релігійного, політичного й адміністративного характеру, хоча й не могли самостійно приймати закони. У 1188 р. в Леоні такі збори вперше отримали назву кортесы. На це засідання кортесів було запрошено не лише феодалів і духовенство, а й депутатів від міст. У роботі кортесів Кастилії брало участь також вільне селянство, тоді як в Арагоні ця категорія населення не мала свого представництва.

Кортеси, як і королівські курії, збиралися нерегулярно, а термін їх засідань не був чітко встановлений. Спочатку вони були консультативним органом і могли тільки давати поради королю.

Починаючи з XIII ст. роль кортесів у політичному й соціальному житті християнських королівств Піренейського півострова значно зросла. Вони стали прагнути обмеження королівської влади, чіткого розмежування норм діючого права. На середину XIII ст. кортеси приймали присягу короля, давали дозвіл на збирання податків, вирішували питання успадкування трону, брали участь у підготовці законів тощо.

7. Завершення Реконкісти й утворення Королівства Іспанія

У другій половині XIII ст. в руках маврів на Піренейському півострові залишилася тільки Гранада, що вже не становило серйозної загрози для християнських держав. Реконкіста призупинилася до кінця XV ст.

У 1469 р. спадкоємиця Кастилії інфанта Ізабелла вийшла заміж за спадкоємця Арагону принца Фердинанда. Цей династичний шлюб 1479 р. спричинив об’єднання Кастилії та Арагону в єдине Королівство Іспанія.

Насправді цей процес затягнувся надовго, позаяк різні частини нової держави чинили опір централізації і зберегли свої закони та кортеси.

Правління Фердинанда й Ізабелли як символ владної рівноправності проходило під девізом «Один важливий так само, як інший». Цей історичний напис було висічено над двома тронними кріслами, що знаходилися в замку Алькасар у Сеговії. Щоправда, Фердинандові судилося пережити свою дружину.

Особлива роль у новій державі належала церкві, що надавала велику підтримку католицьким королям. Цей титул подарував Ізабеллі та Фердинандові Папа Римський. Він був винятково символічним для країни, де все ще тривала Реконкіста, що здійснювалася під гаслом боротьби християнства з ісламом.

Усе духовне життя Іспанії опинилося під контролем інквізиції. Як знаряддя боротьби з єретиками інквізиція існувала в Європі ще з XIII ст. Однак Фердинанд та Ізабелла створили особливу королівську інквізицію, яка підпорядковувалася їм, а не Папі Римському. Почалося насильне навернення іновірців у християнство, а також переслідування й відселення непокірних. Чимало працьовитих і здібних арабів та євреїв спішно покидали країну. У цілому це мало негативні наслідки для економіки Іспанії.

Ізабелла Кастильська Фердинанд Арагонський з донькою. Мініатюра. 1482 р.

У 1492 р., після тривалої облоги, військо католицьких королів завоювало Гранаду. Південь Піренейського півострова було приєднано до Іспанського королівства. Португалія продовжувала залишатися самостійною.

Отже, наприкінці XV ст. завершилось і відвоювання, і об’єднання території Іспанії в єдину державу.

Торговельні республіки, консули, подеста, капітан народу, дож, араби, бербери, маври, Аль-Андалус, Реконкіста, кортеси, Фердинанд, Ізабелла.

1. Визначте, які події пов’язані з наведеними датами.

718 р.; 756 р.; 1282 р.; 1479 р.; 1492 р.

2. Поясніть, чому на території Північної та Середньої Італії держави створювалися переважно у формі міст-республік.

3. Поясніть значення понять і термінів «торговельні республіки», «Реконкіста», «кортеси».

4. Установіть відповідність.

1 Альфонсо VI

2 Фердинанд та Ізабелла

3 Абдаррахман

4 Пелайо

А завоювання Гранади

Б відвоювання у маврів Толедо

В битва біля поселення Ковадонга

Г заснування Кордовського емірату

5. У ході Реконкісти в християнських державах Піренейського півострова виникли кортеси. Якими були права цих органів станового представництва? Чи існували подібні установи в Англії та Франції?

6. Чим була зумовлена участь у роботі кортесів Кастилії вільного селянства?

7. Покажіть на історичній карті нові незалежні держави, які утворилися внаслідок Реконкісти.

8. Поясніть причини й наслідки Реконкісти.

9. У чому проявлявся вплив церкви на розвиток Іспанії?

10. Уявіть, що ви — гід групи туристів у Венеції. Про що б ви обов’язково розповіли екскурсантам? 11

11. Опишіть одну з пам’яток арабської культури в Іспанії.