ДЛЯ СЕМИКЛАСНИКІВ 

          НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО

                                  ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

                   СЕРЕДНЬОВІЧНЕ МІСТО

Поява міст стала можливою тоді, коли селяни почали виробляти достатньо сільськогосподарської продукції, щоб прогодувати не лише себе, а й інших. Відтоді частина людей вже могла обрати собі інше, більш прибуткове заняття, наприклад, ремісниче виробництво. Ремісники оселялися там, де можна було вигідно продати свої вироби, ― поблизу руїн колишніх римських міст, феодальних маєтків, монастирів, фортець; важливих шляхів, річкових переправ, бухт, заток. Спершу міста з’явилися в Італії (Венеція, Генуя та ін.), пізніше — у Південній Франції (Марсель, Арль, Тулуза та ін.), а згодом — і на півночі Франції, у Нідерландах, Англії.

Жителями міст (німці називали їх бюргерами, французи — буржуа, італійці — пополанами) ставали переважно ремісники, торгівці, моряки, цирульники тощо.

Місто розташовувалося так, щоб його зручно було оточити захисною стіною, а також щоб і сам місцевий ландшафт служив для поселення захистом. Перші середньовічні міста оточували земляним валом та дерев’яною огорожею. У місто, як і в феодальний замок, можна було потрапити через підйомний міст і вузькі ворота, які на ніч міцно замикалися. Міські будинки з похилими червоними покрівлями розташовувалися дуже близько один до одного і були переважно дерев’яними. Міські будинки нумерації не мали, її замінювали розпізнавальні знаки — барельєфи на релігійні сюжети, скульптурні портрети господарів. Основною архітектурною прикрасою середньовічного міста був собор, дзвіниця якого відбивала час, а також  повідомляла городян про пожежу, ворожий напад чи спалах епідемії.

Земля в середньовічній Європі була поділена між феодалами, тому й міста вважалися їхньою власністю. Феодал намагався отримати від громадян якомога більше доходів. Це спонукало громадян розпочати боротьбу за самоврядування міст, чи, як тоді говорили, за комуну. Комунальний рух мав різні форми. У ряді випадків городяни купували в сеньйора окремі вольності і привілеї. Ці поступки з боку феодала вони ретельно записували до міських документів — хартій. Часто городяни мусили братися за зброю, щоб здобути часткову незалежність. Мешканці міст-комун обирали свій магістрат (орган міського самоврядування), мали свій суд, свої військові сили, свої фінанси, самі встановлювали розмір податку і стягували його. Завдяки комунальному рухові в середньовічній Європі перемогло правило, за яким кожен, хто прожив у місті рік і один день, назавжди ставав вільною людиною.

Однак комунальний рух переміг не скрізь. Частина міст задовольнилася обмеженим самоврядуванням (Париж, Лондон). У Німеччині в ХІІІ ст. з’явилося так зване Магдебурзьке право — право городян міста Магдебурга обирати свою адміністрацію й суд, яке згодом набуло поширення в містах Німеччини, Польщі, Литви, України та Білорусії.

У більшості міст основним способом виробництва різноманітної продукції було ремесло — дрібне виробництво певних виробів за допомогою ручної праці. Техніка ремесла розвивалася повільно. Але завдяки величезному досвіду і вправності в ручній праці ремісники досягли досконалості у своїй справі.

Ремісники об’єднувалися в професійні організації — цехи. Адже гуртом зручніше було захищатися від свавілля сеньйорів та, головне, — від конкурентів, які прибували з інших міст.

Цехи виникли одночасно з появою міст, тобто в Х–ХІІ ст. Кожен цеховий майстер працював у своїй власній майстерні, використовував власні інструменти. Разом із майстром працювали підмайстри — головні помічники майстра, які вже володіли ремеслом. Зібравши потрібну суму грошей, підмайстер міг стати майстром і відкрити власну майстерню. Для цього було необхідно виготовити з дорогого матеріалу кращий зразок виробу — шедевр.

Майстри керувалися цеховим статутом — правилами, обов’язковими для всіх членів цеху, які вимагали, щоб усі майстри виготовляли речі високої якості за певним зразком.

З появою міст у Європі в ХІ–XV ст. пожвавилася внутрішня і зовнішня торгівля.

Іноді міста об’єднувалися в торгові союзи, наймогутнішим із яких стала в ХІІІ–XІV ст. Ганза. У Європі переважала транзитна торгівля (реалізовувалися товари, завезені з інших країн). Схід торгував переважно предметами розкоші, прянощами, вином, зерном; Захід — тканинами, золотом, сріблом, зброєю.

Балтійським і Північним морями перевозили сіль, хутро, вовну, тканини, віск, деревину, залізо та ін.

У кожній країні існувала своя грошова одиниця. Гроші доводилося обмінювати. Для цього виникла окрема професія — міняли. Міняли за плату також переказували грошові суми, започаткувавши цим кредитні операції та лихварство. Кредитною діяльністю, тобто наданням позик, займалися спеціальні банківські контори. Перші такі організації виникли в Ломбардії (Північна Італія), тому в середні віки ломбардцями називали банкірів та лихварів (від цієї назви також походить сучасне слово «ломбард»).