НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО                          ДЛЯ П'ЯТИКЛАСНИКІВ

ІСТОРИЧНІ ПРАЦІ ПРО УКРАЇНУ КОЗАЦЬКИХ ЧАСІВ ТА                          ХIХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Коза́цькі літописи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів — книжна, близька до народнорозмовної. Вони присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років).

В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав.

Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

У 1846 p. побачив світ "Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусіб'я, що були в Малій Росії, і про його смерть". Автор літопису був скромною людиною, що було в традиціях літописців, тому ім'я його невідоме. Він, як свідчить текст, був безпосереднім учасником війни Б. Хмельницького і, напевно, дожив до кінця XVII ст. Одразу ж після виходу праці розгорілася дискусія про особу Самовидця — хто він, козак чи особа священного сану. Ми більшою мірою схильні до версії, що це був козак. Адже козаки були освіченими людьми. Лексичний аналіз також дає підставу для такого твердження.

Самовидець розповідає про події, які відбувалися в Україні, і пов'язує їх із процесами в сусідніх державах — Росії, Польщі, Молдавії. Висвітлюється діяльність сподвижників Б. Хмельницького, не залишаються поза увагою історичні діячі сусідів — російського царя Олексія Михайловича. Степана Разіна та ін. Він, напевно, користувався архівом Коша Запорозького, оскільки в літописі наводиться низка документів про дипломатичні місії запорожців, точні цифри чисельності реєстрового козацтва тощо.

Існує версія, що Самовидцем міг бути Роман Ракушка-Романовський — громадський діяч часів Руїни.

"Літопис Самовидця" має непересічну цінність для науковців. Він дає змогу грунтовніше вивчити добу козаччини та особистостей, які її творили. _

Перший козацький літопис анонімний, а наступні — авторські. Григорій Граб'янка і Самійло Величко уклали зводи, де розповіли про козацтво з тією повнотою висвітлення матеріалу, яка була їм доступна. Безперечно, обидва автори знали "Літопис Самовидця", але кожен тлумачив події по-своєму.

Незважаючи на те, що основна тема твору Г. Граб'янки — події визвольної війни 1648—1654 pp., він чільне місце відводить питанню походження козацтва. Він яскраво описує побут і життя козаків, їх моральні засади, стверджує, що за брехню, блуд і безчестя винний міг бути покараний на смерть.

Г. Граб'янка щиро вболіває за долю України, особливо після Люблінської унії 1569 p. Його обурюють утиски козаків та людності, які стали майже безправні й віддані на відкуп панам та орендарям, народ був приречений на вимирання.

Літопис Г. Граб'янки й сьогодні є цінним першоджерелом. До нього додаються два реєстри Війська Запорозького — до Б. Хмельницького та після його смерті. Г. Граб'янка вводить у літопис словник незрозумілих слів, що полегшує сприйняття твору. Вперше текст літопису був опублікований 1793 p. у журналі Ф. Туманського "Российский магазин".

Найбільш фундаментальною працею є чотиритомний "Літопис" С. Величка. Незважаючи на пропуски, що стосуються 1649—1652 pp., автор доносить до читача багато джерел. У літописі використано цитати і посилання на іноземних авторів, подано великий обсяг інформації.

"Літопис" С. Величка за жанровими особливостями належить до художньо-літературного дослідження. Цей жанр допускає можливість викладу певної гіпотези бачення проблеми. Автор стверджує, що український народ виживе, незважаючи на всі намагання сусідів звести його з історичної арени. "Літопис" С. Величка вперше було видано в Києві 1858 p. "Bpeменною комиссиею для разбора древних актов"1. У чому особливості руських літописів?

Ще з дописемних часів першоджерелом історичних знань, уявлень про минуле була усна народна творчість — перекази, пісні, легенди, що передавалися із покоління в покоління. З часом вони були записані і відображені в писемних джерелах.

Пригадайте

Що таке писемні та усні джерела? У чому полягає їхня відмінність?

З писемних історичних творів з минулого українських земель найдавнішими є літописи, насамперед «Повість минулих літ». Укладений цей літопис був на початку XII ст. Починається він такими словами:

«Повість минулих літ з Богом починаєм. Отче, благослови. Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала. Тож почнемо повість оцю».

Нестор Літописець. Скульптура (автор М. Антокольський)

Упорядником літопису, як свідчить текст, був київський літописець, чернець Києво-Печерського монастиря Нестор.

В основу літопису він поклав не лише ті події, сучасником яких був, а й ранішні.

Щоб їх описати автор користувався давнішими текстами, переказами, легендами. У літопису містяться відомості про походження та розселення східних слов’ян, історію Русі-України та її сусідів. Ви вже ознайомилися з окремими уривками з цього літопису, зокрема — легендою про заснування міста Києва та описом хрещення киян. Завершується літопис описом подій 1110 р.

Робота над «Повістю минулих літ» зайняла у Нестора-літописця майже 20 років. На жаль, оригінал літопису не зберігся. До нас дійшли лише пізні списки літопису, тобто переписані згодом його копії.

Однією з найяскравіших пам’яток літописання є також Галицько-Волинський літопис. Він був написаний у другій половині XIII ст. і є головним історичним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства. Укладачі літопису обстоювали ідею збереження єдності Русі, засуджували свавілля боярської знаті, яке підривали авторитет княжої влади.

Починається літопис поетичною похвалою засновника Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславича, який:

«...одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих. Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур.».

Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького, з діяльністю якого ви вже ознайомилися на сторінках цього підручника.

2. Про що розповідають козацькі літописи?

Унікальною сторінкою українського літописання є козацькі літописи, другої половини XVII — початку XVIII ст. Творилися вони в козацькому середовищі й були присвячені подіям козацької історії. Звідси походить їхня умовна назва. До наших днів дійшли три козацькі літописи: Самовидця, Григорія Граб’янки та Самійла Величка. Найбільшим як за обсягом так і за кількістю використаних історичних джерел є літопис Самійла Величка, котрий тривалий час працював канцеляристом Війська Запорозького. Укладений літопис був між 1715 р. і початком 1720-х рр.

Літопис написаний барвистою українською мовою і складається з чотирьох томів. У першому томі розповідається про Національно-визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького. Другий і третій томи про події від 1660 р. по 1700 рр. У четвертому томі зібрано додатки з різних документів XVII ст.

ПОДУМАЙТЕ

На основі тексту визначте, у чому особливість козацьких літописів. Про які події в них розповідається?

Сторінки (ліворуч) та титул (праворуч) Літопису Самійла Величка

Під час написання літопису Самійло Величко використав чимало документів, у тому числі й іноземних. До літопису увійшли також і власні спостереження автора, свідчення очевидців подій. Утім як і кожне джерело, цей літопис вимагає критичного підходу. Адже нерідко його автор вкладає в уста історичних діячів власні думки, а часом наводить цілі їхні промови. Ось як у передмові до своєї праці зазначає Самійло Величко:

«Отож, ласкавий читальнику, коли що здасться тобі в цій моїй праці непевне й неправильне, то, може, воно так і є. Ти ж бо, коли добудешся досконаліших козацьких чи якихось інших літописів забудь лінощі, полай мене за невігластво в цій справі і, покладаючись на ті правдивіші літописи, але не знищуючи й моєї нікчемної праці, виправ мене даним тобі від Бога розумом. Бо нині, через сімдесят років після війни Хмельницького, важко домагатися досконалого знання і правди про ті військові події, тогобічні українські спустошення й сьогобічні шкоди... Ти ж, ласкавий читальнику й правдолюбцю, все те мені вибач і покрий своєю благостинею. Покірно прошу тебе цього і навзаєм бажаю тобі мати від найвищого господа і творця всі тимчасові і вічні блага».

3. Які праці з історії України були написані в ХІХ — на початку ХХ ст.?

У ХІХ — на початку ХХ ст. посилився інтерес до історії України: розгорнулися збирання і публікація пам’яток народної творчості, писемних джерел, з’явилися узагальнювальні історичні праці.

Найвидатнішим істориком запорозького козацтва вважають Дмитра Яворницького. Все своє життя він невтомно працював над збиранням писемних та усних джерел, речових пам’яток з життя Запорозької Січі. Дмитро Яворницький є автором понад 210 праць з історії, зокрема таких: «Історія запорозьких козаків», «Вольності запорозьких козаків», «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків», «Джерела для історії запорозьких козаків» та ін.

Дмитро Яворницький в одязі запорожця

На попередньому уроці ми ознайомилися з картиною Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Дмитро Яворницький допомагав художнику порадами й навіть надав усю свою унікальну колекцію козацьких реліквій: одяг, зброя, музичні інструменти, посуд, курильні люльки, чубуки, сап’янові, козацькі чоботи, предмети побуту. Мало кому відомо, що Ілля Рєпін зобразив Дмитра Яворницького на картині в образі писаря.

Найвидатнішим українським істориком початку ХХ ст., батьком історії України, вважають Михайла Грушевського. Про його діяльність як державного діяча, про увічнення пам’яті про нього ми вже раніше знайомилися на сторінках підручника. Михайло Грушевський був також ученим-істориком, котрий ґрунтовно досліджував історію українського народу.

Наукова спадщина Михайла Грушевського є надзвичайно великою й різноманітною. Він написав майже 2 тисячі праць, зокрема з історії України, історії української літератури, етнографії, фольклору. Найзначнішими з них є «Історія України-Руси» в 10-томах, «Нарис історії українського народу», «Ілюстрована історія України», «Історія української літератури» в 5 томах.

У своїх працях Михайло Грушевський спирався на дослідження попередніх істориків, археологів, етнографів, філологів, а також самостійно зібрав величезний фактичний матеріал, використав нові численні документи з архівів як України так і зарубіжних держав. Червоною ниткою в його працях проходить ідея самобутності, неповторності й безперервності історії українського народу.

Михайло Грушевський у своєму робочому кабінеті

Перевірте засвоєне 

ЗНАЮ

1. Про події якого історичного періоду розповідається в «Повісті минулих літ» та Галицько-Волинському літописі?

2. Про які події можна довідатися з літопису Самійла Величка?

ЗВЯЗОК ІЗ СЬОГОДЕННЯМ

Висловіть судження про важливість дослідження історії. В чому значення роботи історика для суспільства? В чому, на вашу думку, користь від вивчення історії?.

Д/З опрацювати параграф 25.