Практичне заняття.

                    НАВЧАЄМОСЯ ДИСТАНЦІЙНО

                 ДЛЯ ВОСЬМИКЛАСНИКІВ

                                 ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

                            Практичне заняття.

          Уявна подорож до пам’яток епохи           Відродження в Італії, Франції, Німеччині,                                інших країнах

1. Особливості мистецтва Відродження

 Європейська культура цієї доби поділялася на дві великі епохи — Відродження та бароко. Колискою мистецтва епохи Відродження, або Ренесансу, вважається Італія. Саме італійські майстри знову відкрили мистецтво Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, звідки й походить сама назва епохи. Нове мистецтво виникло на основі гуманізму. Гуманісти проголошували найвищою вартістю людину, вважали, що вона має незаперечне право на вільний розвиток і реалізацію своїх можливостей. Видатним майстрам Ренесансу була притаманна різнобічність їхніх обдаровань: вони поєднували заняття живописом, архітектурою, скульптурою, літературою, філософією з вивченням точних наук. Творчість майстрів епохи Відродження заклала основи європейської культури нового часу.

Найвищого розквіту мистецтво Відродження досягло за часів Високого Відродження (кінець XV — перші десятиріччя XVI ст.) — “золотого віку” італійської літератури, образотворчого мистецтва, філософії та науки. Це були часи титанів Відродження, що закладали підвалини нового розуміння світу та місця людини в ньому. Під впливом Італії мистецтво Відродження поширилось у країнах Північної Європи. Тут на становлення нової культури вирішальний вплив мала не антична спадщина, а християнство.

Доба відродження започаткувало суттєві зрушення у світогляді людей, їх релігійних і політичних переконаннях. Розпочалося формування нового типу людини, яка була більше духовно розкріпаченою і переконаною у собі ніж раніше. Нові ідеї торували собі шлях у боротьбі з офіційним релігійним вченням, готуючи переворот у світогляді людей, що відбувся 3 роки реформації. Саме тому цей період називають епохою Відродження і Реформації.

2. Леонардо да Вінчі (1452—1519) народився у Флоренції. У 14-річному віці він почав навчатися живопису. Проте на цьому не зупинився — впродовж усього життя наполегливо вивчав різні науки. Мабуть, немає галузі людських знань, якою не цікавився б Леонардо. Він переймався математикою, анатомією, різними галузями техніки, будував літальні апарати й підводні човни, в його записах можна знайти описи гелікоптера, парашута, автомобіля, отруйних газів, телефону тощо. Безмежність його знань вражала і тоді, і зараз.

Леонардо-живописець працював дуже повільно, постійно шукаючи, експериментуючи. Живопис був для нього засобом пізнання світу. Він вдивлявся в обличчя людей, прагнучи зрозуміти їхній внутрішній світ і перенести у свої картини. Загалом він написав близько півтора десятка картин, але кожна з них стала неперевершеним твором високого мистецтва.

В одному зі своїх ранніх творів “Мадонна з квіткою” Леонардо відмовився від звичного зображення сумної й задумливої мадонни, зобразив її життєрадісною, сповненою жіночої краси. У цій картині він уперше використав світотінь для “оживлення” об'єкта.

У період розквіту свого таланту Леонардо створив фреску на біблійну тему “Таємна вечеря” (1495—1497 рр.). В основі фрески — євангельський сюжет про те, як під час вечері перед стратою Христос повідомив учнів, що один із них зрадить його. Вирази облич учнів Христа сповнені обурення, здивування, а спотворене жахом обличчя Іуди передано з вражаючою глибиною реалізму.

Одним із найвідоміших творів Леонардо став портрет Мони Лізи, жінки купця дель Джокондо. Цей твір уважають першим у західноєвропейському живописі психологічним портретом. Живописець зумів зосередити увагу глядача не на зовнішній привабливості Мони Лізи, а на її внутрішньому світі. Вдивляючись в її немолоде обличчя, відчуваєш волю та інтелект, здається, що не її розглядає глядач, а вона з ледь прихованою усмішкою слідкує за ним. Зараз ця картина знаходиться в паризькому музеї Луврі. У цю картину закохувались, її ненавиділи, через неї кінчали життя самогубством, але остаточно зрозуміти й розгадати її таємницю так і не змогли.

Леонардо мав гордий та незалежний характер. Упродовж усього життя поневірявся, не бажаючи служити нікому, і помер на чужині, у Франції 2 травня 1519 р.

3. Мікеланджело Буонарроті (1475—1564). Якщо Леонардо мав вдачу мислителя, то Мікеланджело — вічного бунтівника. Він постійно боровся проти заздрощів, нерозуміння, навіть проти самого себе, і довів, що людина може зробити неможливе протягом свого короткого життя.

Мікеланджело зробив предметом своїх творів людину. Жоден пейзаж не цікавив майстра — тільки зображення прекрасного людського тіла. У своєму величному мармуровому “Давиді” п'ятиметрової висоти він, усупереч біблійному міфові, зобразив не хлопчика, а розквітлого юнака, сповненого титанічної сили. Ця статуя стала водночас і символом повернення античної краси до мистецтва, і ідеалом нової людини, втіленням непохитної волі та могутності.

Працюючи над розписом плафону Сікстинської капели, Мікеланджело один із 1508 р. по 1512 р. розписав 600 кв. м стелі на висоті 18 метрів сюжетами з біблійних міфів. Проте його композиції далекі від традиційного релігійного змісту, вони лунають гімном людській величі та красі.

Таку ж силу й натхнення вклав він у виконання фігури Мойсея для могили папи Юлія ІІ. У трактуванні Мікеланджело Мойсей — це могутній вождь, якого в ті часи так не вистачало роздробленій Італії.

Мікеланджело був найбільш незалежним з усіх митців італійського Відродження. На прохання папи римського зробити його величезну статую відповів у листі: “Про те, що робити, або не робити.., дозвольте вирішувати тому, хто до цього причетний”.

Мікеланджело підніс мистецтво скульптури на новий рівень. Колись, розглядаючи античну статую, він сказав, що її автор “...знав більше, ніж сама природа”. Ці слова з цілковитою підставою можна віднести й до самого Мікеланджело.

4. Рафаель Санті (1483—1520). Його називали світлим генієм італійського Відродження, який спромігся поєднати дух античності з духом християнства. За своє коротке життя Рафаель зумів зробити дуже багато як художник. У своїх творах він відтворив найтонші відтінки людських почуттів, духовну й фізичну красу персонажів. Цей новий ідеал людини він утверджував насамперед у портретах і численних зображеннях Мадонни. Вершиною творчості Рафаеля вважають створену 1513 р. “Сікстинську мадонну”. Цікавою є композиція картини: розкривається завіса, й ми бачимо жінку, яка тримає перед собою дитину; жінка водночас і віддає свою дитину, і хоче утримати її, в її погляді — сум, тривога за долю дитини, яку вона жертвує в ім'я спасіння людства. Ми бачимо не просто Мадонну, а жінку, матір, яка страждає, як і кожна людина. У створенні узагальненого образу ідеальної людини — головний сенс творчості Рафаеля.

5. Тиціан Вечелліо (1477—1576) був найвідомішим італійським художником венеціанської школи. Багато уваги Тиціан приділяв біблійним сюжетам (“Христос і Магдалена”, “Покладення в труну”). Його образи сповнені внутрішнього спокою, краси, випромінюють внутрішнє світло.

Неперевершених висот досяг Тиціан у мистецтві портрета. Йому таланило відтворювати різні, іноді суперечливі, риси характеру героїв: велич, скупість, підозрілість, лицемірство, хитрість тощо. Художник відкривав у своїх героях те, що вони намагалися приховати, і, знаходив неповторні, ледь помітні засоби, щоб це передати. Його портретам завжди була притаманна особливість — домінуючий колір, що повторювався у відтінках. Найвідоміші з-поміж портретів Тиціана — “Іпполіто Медічі”, “Карл V”. Особливо цікавим є портрет “Папи Павла ІІІ з племінниками”, в якому автор зумів показати зіткнення трьох різних характерів, жоден з яких не бажає примиритися з іншим. Творчість Тиціана справляла великий вплив на художників інших країн — Рубенса, Веласкеса, Рембрандта та ін.

Видатні майстри італійського Високого Відродження своєю творчістю утвердили в суспільстві нові ідеали, нові погляди на людину та її місце в навколишньому світі.

6. Північне Відродження.

Північним Відродженням називають культуру Ренесанса у країнах, розсташованих на північ від Італії: у Німеччині, Нідерландах, Франції та Англії. У цих країнах культура Відродження мала не таке поширенння як в Італії. Але ї тут були творці світових шедеврів. Північне Відродження на відміно від італійського  натхнення черпало не лише у античності, а і в готиці та працях середньовічних богословів.

Самим визначним мислителем Північного Відродження був Еразм Роттердамським, якого називали „королем гуманістів”.

У мистецтві Північного Відродження провідна роль належала живопису. Вже у ХV ст. досягає розквіту мистецтво Нідерландів, а кінець ХV – перша половина ХVІ ст. – це „золота доба” німецького живопису. Серед кращих майстрів виділяються – Лукас Кранах Старший, який написав відомий портрет Лютера, а також Ханс Хольбейн Молодший, який став придворним майстром англійських королів і досягнув досконалості у створенні портретів. Дивне поєднання світу відкривають картини художника Янна ван Ейна, який працював у першій половині ХV ст. У своїх портретах він намагався не ідеал і чисту правду. Тому людей, яких він зображав є некрасивими. Навіть Богородиця на його картинах позбавлена правільних рис. Її лице скоріш миловидне, ніж красиве. Досягненням майстра стало точна передача навколишніх речей, які сіяли, переливалися, були природніми. Це вдалося завдяки винайденню нідерландськими художниками рецепту масляних фарб, якими користувалися і італійські майстри.

Видатними творами Північного Відродження є картини Пітера Брейгеля Старшого. На його картинах красиве існує поряд з потворним, родість з трагедією. Його картини відбивають реалії того часу. Одні назви говорять самі за себе: „Триуф смерті”, Танець під виселицею”, „Сліпі”, „Каліки”. Своїми творами північні майстри намагалися показати зворотній бік життя – невпевненість у майбутньому, страх, рушнення звичного способу життя.

Центральне місце німецького мистецтва Відродження посідає Альбрехт Дюрер (1471—1528). У його творчості відображено драматичні події історії Німеччини того часу. Дюрер вирізнявся характерною для майстрів Відродження різноманітністю вподобань: він цікавився анатомією, математикою, інженерною справою, живописом і виготовленням гравюр.

Дюрер у 13-річному віці зробив перший автопортрет, а з 15 років захопився живописом. Написав багато портретів своїх сучасників — тих, хто жив і діяв у ті буремні роки в Німеччині. Особливої майстерності Дюрер досяг у мистецтві гравюри, створивши понад 200 творів. Використовуючи відомі біблійні сюжети, він вкладав у них новий зміст. Відома серія гравюр “Апокаліпсис”, де під виглядом стародавнього Вавилона, що накликав на себе Божу кару, художник зобразив папський Рим. Дюрер прихильно ставився до Реформації, що розгорнулася в Німеччині, підтримував вимоги повстанців у Селянській війні. Глибоко обурений розправою над ними після придушення війни, митець розробив ескіз пам'ятника повстанцям. Головним у ньому було зображення селянина, враженого мечем у спину, що підкреслювало ниций характер придушення повстання.

Одним із найкращих творів А. Дюрера вважають гравюру “Святий Ієронім”. Майстер зумів із надзвичайною майстерністю зобразити святого, заглибленого в читання книги, з обличчям, осяяним спокійною мудрістю людини похилого віку. Поруч з Ієронімом сидять собака і лев — вірні друзі святого, що символізують підкорення його розуму всіх живих творінь. В образі Ієроніма митець прославив людську мудрість, плекаючи надію на те, що вона допоможе змінити цей світ.

Таким чином, Північне Відродження, яке молодше італійського на сто років, переймалося проблемами оточуючого світу, умовами повсякденного життя людини, страхом перед змінами. Італійські майстри бачили в людині піднесене, героїчне, сподівались на визволення і розкріпачення людини у майбутньому.

 

Документи. Факти. Коментарі

Із записів Леонардо да Вінчі

“Мої предмети народилися з простого й чистого досвіду, який є справжнім учителем”.

“Усе наше пізнання починається з відчуттів. Якщо прилад, зроблений гвинтом, зроблено добре... і швидко приводиться в обертання, — названий гвинт вкручується в повітря і підіймається вгору”.

“[Якщо] у людини є шатро з прокрохмаленого полотна шириною в 12 ліктів і висотою в 12 ліктів, вона може кидатися без небезпеки для себе з будь-якої висоти”.

“Зроби скло для очей, щоб бачити Місяць великим”.

“Я не пишу про свій засіб залишатися під водою стільки часу, скільки можна залишатися без їжі. Цього не обнародую і не оголошую я через лиху породу людей, які цей засіб використали б для вбивств на дні морів, проламуючи дно кораблів і топлячи їх разом із людьми”.

“Люди розмовлятимуть один з одним із найвіддаленіших країн і один одному відповідатимуть”